неділя, 13 травня 2018 р.

(біл) Субота VI Великоднього тижня

(біл) Субота VI Великоднього тижня
https://bit.ly/2rCFgC8
Ми часто думаємо, що знаємо як і що потрібно просити. Вислухавши сьогоднішнє Євангеліє, ми повинні в цьому засумніватися. Щось не зрозуміло, адже щодня ми засипаємо Бога своїми проханнями. Христос говорить про такі прохання, які дають повну радість. Неймовірною, далекою від нашого досвіду є радість спілкування з Богом через Святого Духа. Чи ми просимо про таку радість?

Або (черв) довільний спомин свв. НЕРЕЯ і АХІЛЛА, мучеників
Згідно з переказом Папи Дамазія, Нерей та Ахілл були римськими солдатами за часів імператора Діоклетіана. Дивлячись, з якою відвагою та гідністю християни йшли на муки, вони навернулись і загинули мученицькою смертю близько 304 року. Спільні Меси: про багатьох мучеників у Великодній період (стор. 126)
Або (черв) довільний спомин св. ПАНКРАТІЯ, мученика
Згідно з переказами, св. Панкратій, чотирнадцятирічний юнак, загинув мученицькою смертю в Римі під час переслідувань християн за часів імператора Діоклетіана близько 304 року. В базиліці, яка коло 500 року була збудована у Римі на його могилі, збиралися новоохрещені в Білу Неділю.
Спільні Меси: про одного мученика у Великодній період (стор. 125)

АНТИФОН НА ВХІД
Ви – рід вибраний; звістуйте похвали Того, * хто вас покликав з темряви у дивне своє світло. * Алілуя.

КОЛЕКТА
Боже, Твій Син, возносячись у небеса, благоволив обіцяти Апостолам Святого Духа, † від якого вони отримали незліченні дари небесної мудрості; * просимо Тебе: уділи і нам цих дарів. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.
Або:
Всемогутній Боже, вчини, щоб ми, пізнавши, як відважно визнавали віру святі  мученики Нерей та Ахілл, * удостоїлися їх братерського заступництва перед Тобою. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.
Або:
Боже,  нехай  радіє Твоя  Церква, яка  очікує  заступництва святого мученика Панкратія; * нехай завдяки його славним молитвам вона віддано Тобі служить і перебуває у безпеці. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.

ПЕРШЕ ЧИТАННЯ
Діян 18, 23-28
Читання з Діянь Апостолів.
Пробувши певний час в Антіохії, Павло вирушив далі, проходячи за порядком Галатійську країну та Фригію, укріплюючи всіх учнів. Один юдей на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний, прибув до Ефеса; він був сильний у Писанні. Був він навчений Господньої дороги і, палаючи духом, говорив і навчав докладно того, що стосувалось Ісуса, знаючи тільки хрещення Йоана. І він почав сміливо промовляти в синагозі. Почувши його, Акила й Прискила прийняли його та докладніше йому виклали дорогу Божу. А коли він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його і написали учням, щоби прийняли його. І як він прибув, то дуже посприяв тим, які повірили через благодать, бо він із завзяттям доказував юдеям прилюдно їхню неправоту, доводячи Писаннями, що Ісус є Христос. Слово Боже.

РЕСПОНСОРІЙНИЙ ПСАЛОМ
Пс 47, 2-3. 8-9. 10
Наш Бог великий – Цар землі всієї.
Усі народи, заплещіть у долоні, *
голосом радості вигукуйте Богу,
бо Всевишній Господь – грізний, *
Він великий цар землі всієї.
Адже Бог – цар землі всієї, *
співайте мудро.
Бог над язичниками воцарився – *
Бог сів на своєму святому престолі.
Володарі народів зібралися разом *
з народом Бога Авраама;
адже щити землі – Божі. *
Він звеличився надзвичайно.

СПІВ ПЕРЕД ЄВАНГЕЛІЄМ
Пор. Йн 16, 28
Алілуя, алілуя, алілуя.
Я вийшов від Отця і прийшов у світ;
знову залишаю світ і до Отця повертаюсь!

ЄВАНГЕЛІЄ
Йн 16, 23б-28
† Читання святого Євангелія від Йоана.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Воістину, воістину кажу вам: чого тільки попросите Отця в Моє Ім’я, – дасть вам. Дотепер ви не просили нічого в Моє Ім’я. Просіть – і отримаєте, щоб ваша радість була повна. Це Я в притчах сказав вам; надходить година, коли більше в притчах не говоритиму вам, але відкрито сповіщу вам про Отця. Того дня попросите в Моє Ім’я, – і не кажу вам, що Я проситиму Отця за вас, адже сам Отець любить вас, – бо ви Мене полюбили й повірили, що Я від Бога вийшов. Я вийшов від Отця і прийшов у світ; знову залишаю світ і йду до Отця». Слово Господнє.

МОЛИТВА ВІРНИХ
Очікуючи на зіслання Святого Духа, вознесімо до Господа Бога наші прохання:
1. Молімося за Святішого Отця, щоб він постійно відкривав світові істину про гідність людини та її вічне призначення до життя з Богом.
2. Молімося за єпископів та священиків, щоб вони, освітлені Святим Духом, несли всім людям Благу Вість Ісуса Христа.
3. Молімося за батьків, щоб вони дбали про виховання своїх дітей в дусі любові та служіння ближньому.
4. Молімося за керівників держав, щоб вони піклувалися про духовний розвиток своїх громадян.
5. Молімося за місіонерів, щоб Святий Дух зміцнював їх у проповідуванні Євангелія усім народам.
6. Молімося за нас самих, щоб ми уважно слухали Боже Слово і, зберігаючи його у своїх серцях, приносили стократний плід любові та вірності.
Духу Мудрості, допоможи нам знайти істину і йти дорогою, яку вказує нам Ісус Христос. Котрий з Тобою живе і царює навіки вічні.

МОЛИТВА НАД ДАРАМИ

Просимо, Господи: освяти милостиво ці дари, які  ми принесли на знак духовної жертви; * вчини, щоб ми самі  стали вічним даром для Тебе. Через Христа, Господа нашого.

Префація про Вознесіння, № 18-19

АНТИФОН НА ПРИЧАСТЯ

Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені  передав, * перебували там, де і Я, * щоби й вони були зі Мною та й бачили Мою славу, яку Ти дав Мені. * Алілуя. (Йн 17, 24)

МОЛИТВА ПІСЛЯ ПРИЧАСТЯ
Господи, Ти поживив нас дарами святого таїнства; † смиренно благаємо Тебе, щоб жертва, яку Твій Син наказав нам звершувати на Його спомин, * спричинилася до зростання нашої любові. Через Христа, Господа нашого.

http://kryvenko-maranata.blogspot.com/2018/05/13-bil-subota-vi-velykogo-tyjnya.html

четвер, 10 травня 2018 р.

Вознесіння господнього (біл) урочистість (Літургія на кожен день, 10 травня, четвер)

Літургія на кожен день, 10 травня, четвер
Вознесіння господнього (біл) урочистість
Ісус возноситься на небо, щоб показати нам місце, призначене для нас, показати нашу справжню  Батьківщину. Він возноситься, щоб розпочати новий етап перебування серед нас, тобто у дійсності Церкви. Возноситься, щоб послати з небес Духа, який допоможе в проголошенні Євангелія всепрощаючої любові Отця. Без Його відходу, все б це було неможливим. Він не міг би так швидко поширитися, і на додаток Він не міг би бути в нас, щоб нас змінювати, освячувати і робити щасливими.
АНТИФОН НА ВХІД:
Мужі  галілейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? * Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили, коли відходив на небо. * Алілуя. (Діян 1, 11)

Мовиться “Слава во вишніх”.

КОЛЕКТА
Всемогутній Боже, наповни нас святою радістю і ревною подякою, † адже вознесі ння Христа, твого Сина, є нашим возвеличенням, * і воно прикликає наді ю, що слава, якою оточена Глава, стане участю і Ті ла. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.
Або:
Всемогутній Боже, вчини, щоб ми, † які сповідуємо сьогодні вознесіння на небеса Твого Єдинородного Сина, нашого Відкупителя, * у своїх думках постійно перебували з Ним у небі. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.

ПЕРШЕ ЧИТАННЯ
Діян 1, 1-11
Читання з Діянь Апостолів.
Першу книгу я уклав про все, Теофіле, що Ісус почав робити й навчати, аж до того дня, коли, давши через Святого Духа накази апостолам, яких вибрав, Він був вознесений; перед ними же Він показав себе живим після своїх страждань, з багатьма доказами, з’являючись їм упродовж сорока днів і говорячи про те, що стосується Царства Божого. І за спільним столом Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці Отця: «Про неї ви чули від Мене, бо Йоан хрестив водою, ви ж за декілька тих днів будете хрещені Духом Святим!» А вони зійшлися й запитували Його, кажучи: «Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?» Та Він сказав їм: «Не вам знати час і годину, котрі Отець встановив своєю владою, але ви приймете силу Святого Духа, який зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії – і аж до краю землі!» Сказавши це, поки вони дивилися, Він був піднятий, і хмара забрала Його з їхніх очей. Як вони вдивлялися в небо, коли Він віддалявся, то два мужі в білих одежах постали перед ними і сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте, вдивляючись у небо? Цей Ісус, який був вознесений від вас на небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо!» Слово Боже.

РЕСПОНСОРІЙНИЙ ПСАЛОМ

Пс 47, 2-3.6-7. 8-9
Сурми заграли – Бог піднявся в славі. (АбоАлілуя)
Усі народи, заплещіть у долоні, *
голосом радості вигукуйте Богу,
бо Всевишній Господь – грізний, *
Він великий цар землі всієї.
Бог піднявся під радісні вигуки вгору, *
Господь – під звуки рога.
Співайте Богові, співайте! *
Співайте нашому цареві, співайте!
Адже Бог – цар землі всієї, *
співайте мудро.
Бог над язичниками воцарився, – *
Бог сів на своєму святому престолі.

ДРУГЕ ЧИТАННЯ
Еф 1, 17-23
Читання з Послання святого Апостола Павла до ефесян.
Брати! Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, нехай дасть вам Духа мудрості й об’явлення для Його пізнання, просвітивши очі вашого серця, щоб ви знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих, яка неосяжна велич Його сили в нас, котрі віримо, згідно з дією могутності Його сили, що Він її здійснив у Христі, воскресивши Його з мертвих і посадивши праворуч себе на небесах, – вище від усякого начальства, влади, сили, панування і всякого імені, яким іменують не тільки у цьому віці, але й у майбутньому. І Він усе підкорив під Його ноги і поставив Його над усім – як Голову Церкви, яка є Його тілом, повнотою Того, хто наповняє все в усьому! Слово Боже.

СПІВ ПЕРЕД ЄВАНГЕЛІЄМ
Мт 28, 19а. 20б
Алілуя, алілуя, алілуя.
Вирушивши у дорогу, зробіть учнями всі народи;
ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку.

ЄВАНГЕЛІЄ
Мк 16, 15-20
† Закінчення святого Євангелія від Марка.
Того часу Ісус, являючи себе Одинадцятьом, сказав їм: «Ідучи по цілому світі, проголошуйте Євангеліє усьому творінню. Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде. І такі знамення будуть супроводжувати тих, хто повірив: Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими». Після того, як Господь Ісус промовив до них, Він був вознесений на небо і сів праворуч Бога. Вони ж пішли і проповідували всюди, в той же час Господь співдіяв з ними і стверджував слово знаменнями, які його супроводжували. Слово Господнє.

Мовиться “Вірую”

МОЛИТВА ВІРНИХ
Переживаючи в Літургі ї таємницю Вознесіння Господнього, просимо з вірою:
1. Молімося за Папу Римського, щоб він під опікою Святого Духа невтомно вів Церкву до Небесної Вітчизни.
2. Молімося за нашу Батьківщину, щоб вона дбала про духов­не збагачення своїх дітей.
3. Молімося за хворих і знедолених, щоб свої страждання вони возносили до Господа у молитві за весь світ.
4. Молімося  за  невіруючих,  щоб  вони  змогли  побачити  Бога у своїй душі та не втратили вічного життя.
5. Молімося за наших близьких померлих, щоб Ісус Христос відкрив для них браму Небесного Царства.
6. Молімося  за  нас  самих,  щоб  ми  після  смерті  могли  радіти з Господом у небі.

Господи Ісусе, наш Брате і Спасителю, Ти задля нашого спасіння страждав, воскрес і вознісся на небо, смиренно благаємо Тебе: вчини, щоб ми також дійшли до Небесної Вітчизни. Ко­трий живеш і царюєш навіки вічні.

МОЛИТВА НАД ДАРАМИ
Господи, ми смиренно складаємо Тобі  цю жертву в день славного вознесі ння Твого Сина; * цим святим обміном дарі в уділи нам благодаті вознесі ння духа до небесних благ. Через Христа, Господа нашого.

ПРЕФАЦІЯ: Тайна Вознесіння
С. Господь  з  вами. В. І з духом твоїмС. Угору серця. ВПідносимо їх до ГосподаС. Подяку складаймо Господу Богу нашому. ВДо- стойне це і праведне.
Воістину, достойне це і праведне, слушне та спасенне, * щоб ми завжди та всюди складали подяку Тобі, * святий О тче, Всемогутній вічний Боже. Бо Господь Ісус, Цар слави, Переможець гріха та смерті, * серед захоплення Ангелів вступив сьогодні на небесні висоти. * Посередник між Богом та людьми, * Суддя світу та Воло- дар сили * не покинув нас для нашого приниження, * але, як наш Глава, першим вступив до небесної вітчизни, * куди ми також увійти надіємося, як члени Його Тіла. Тому повнотою пасхальних благодатей * радіють всі народи по усій землі. * Також хори Cвятих та ангельські сили * співають гімн Твоє ї слави, безустанно взиваючи: Свят, Свят, Свят... 

АНТИФОН НА ПРИЧАСТЯ:
Отож Я з вами по всі дні * аж до кінця віку. * Алілуя. (Мт 28, 20)

МОЛИТВА ПІСЛЯ ПРИЧАСТЯ
Всемогутній, вічний Боже, Ти сподобив нас на землі наблизитися до божественних тайн; † вчини, просимо, щоб християнська побожність скеровувала наші почуття туди, * де вже перебуває з Тобою наша природа. Через Христа, Господа нашого.

За матеріалами kmc.media

http://kryvenko-maranata.blogspot.com/2018/05/10-liturgiya-10-travnya-chenver.html

понеділок, 7 травня 2018 р.

АП - Костянтину Пантелею

Чиновниця з Апапарату Президента надіслала відписку на листа від Християнської міжконфесійної місії щодо причин припинення оприлюднення петиції. Готуємо гідну відповідь на такий собі гібрид посилання на закони в рамках справжнього беззаконня: піддала дискримінації усіх незгідних з новітньою тоталітарною ідеологією.

Constantin Panteley

Голові правління Української
Міжконфесійної Християнської
Місії "Духовна та благодійна
опіка в місцях позбавлення волі»
Костянтину Пантелею
вул Каблукова, 6,
м. Київ
03065




Шановний пане Костянтине!
Ваше звернення від 30.03.2018, що надійшло до Адміністрації Президента України, щодо поновлення оприлюднення на веб-сайті Офіційного інтернет- представництва Президента України електронної петиції № 22/042484-еп розглянуто в Адміністрації Президента України.
Повідомляємо, що рішення про припинення оприлюднення вказаної електронної петиції було прийнято на вимогу Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності А.А.Філіпішиної (далі - Представник У повноваженого).
За твердженням Представника Уповноваженого, вказана електронна петиція містить заклики до обмеження прав людини та ознаки підбурювання до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (приналежністю до ЛГБТ-спільноти) і призводить до порушення права ЛГБТ- людей на повагу до гідності.
Зазначимо, що порядок подання та розгляду електронної петиції врегульовано Законом України «Про звернення громадян»; при цьому Законом визначено, що електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини (частина третя статті 23 і).
За Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації (зокрема, здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин, зокрема, у приватній сфері; проводить моніторинг дотримання принципу недискримінації в різних сферах відносин; розглядає звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації) (стаття 10).
Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадових та службових осіб, до яких звернувся Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, співпрацювати з ним, зокрема розглядати пропозиції Уповноваженого щодо поліпшення діяльності у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина та у місячний строк з дня одержання пропозицій надавати вмотивовану письмову відповідь на них (стаття 22).
За статтею 13 названого Закону Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право призначати своїх представників, організація діяльності та межі повноважень яких регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (затверджено наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 26.07.2012 № 7/8-12).
Названим Положенням представникам Уповноваженого делегуються визначені повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та на них розповсюджуються гарантії забезпечення діяльності У повноваженого.
Представник Уповноваженого має право підписувати листи (з використанням бланка затвердженого зразка представника Уповноваженого), зокрема до керівників підприємств, установ та організацій, з питань забезпечення дотримання прав людини, зокрема, порушених у зверненнях до Уповноваженого, разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, контролює їх розгляд, а також остаточні відповіді громадянам; органи державної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, посадові і службові особи, до яких звернувся Представник, зобов’язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу (пункти 6.4, 10 згаданого Положення).
Щодо припинення оприлюднення зазначеної електронної петиції про вжиття заходів щодо зупинення пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей інформуємо також про таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 68 Конституції України обов’язком кожної людини є не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Попри те, що кожному гарантовані права на свободу світогляду і віросповідання, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод встановлені обмеження цих прав, зокрема, з метою захисту прав інших людей.
Окрім цього звертаємо увагу, що відповідно до статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» забороняються будь-які форми дискримінації, в тому числі й підбурювання до дискримінації (вказівки, інструкції або заклики, спрямовані на обмеження прав і свобод у зв’язку з притаманною особі будь-якою персональною ознакою, зокрема, ознакою сексуальної орієнтації).
Стосовно вжиття заходів щодо збереження та захисту традиційних засад шлюбу та сім’ї зазначаємо таке.
Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сімейним кодексом України (частина друга статті 1) визначено, що метою сімейних відносин є зміцнення сім’ї, як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Частиною першою статті 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб є сімейний союз жінки та чоловіка, який зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев’ята статті 7 Кодексу).
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України (Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012), за Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).
Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя
(частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п’ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.
Конституційний Суд України виходить з того, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
Додатково зазначимо, що Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року (Указ Президента України від 25.08.2015 № 501) спрямована, зокрема, на попередження та протидію дискримінації, які полягають в узгодженості дій органів державної влади та місцевого самоврядування в цій сфері, запровадження ефективних механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію, проведення інформаційно-просвітницької роботи в суспільстві, поступове подолання стереотипів, впровадження культури поваги до різноманітності.
Зазначена ціль Національної стратегії відповідає Загальній декларації прав людини (нею визначено, що сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави) і Міжнародному пакту про громадянські та політичні права (ним зазначено, що сім’я, як союз чоловіка й жінки, є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави). Адже в них йдеться про основний осередок суспільства, проте не виключно єдиний.
З повагою
Керівник Приймальні Ганна Кільова.

Джерело: constantin.panteley
http://kryvenko-maranata.blogspot.com/2018/05/07-kileva-pantelei.html

Петро Куркевич зустрінеться з лідерами й аніматорами київськиїх спільнот

Зустріч лідерів і аніматорів спільноти "Мараната" з братом Петром Куркевичем відбудеться в трапезній Парафії Марії Матері Церкви (Монастир Братів Менших Капуцинів) за адресою: бул. Перова, 1Б сьогодні 07.05.2018 р.Б  о 19.15
https://bit.ly/2wkoDko

Запрошуємо також лідерів і аніматорів інших київськиїх спільнот.

Мир вам!

Олександр Кривенко, член спільноти "Мараната"

Джерело: спільнота "Мараната"
http://kryvenko-maranata.blogspot.com/2018/05/07-kurkevych-kyiv.html

неділя, 29 квітня 2018 р.

Літургія на кожен день, 29 квітня, неділя

Літургія на кожен день, 29 квітня, неділя 
(біл) V Великодня Неділя
Перше читання, вказуючи приклад святого Павла – колишнього гонителя християн, усвідомить нам як важко повірити у Христову міць, спроможну докорінно перемінити людину. Друге читання, устами святого Йоана, пригадає заповідь любові, котра є основним правилом життя тих, що воскресли з Христом. Дозвольмо Ісусу Христу, котрий як дбайливий виноградар очищує свій виноградник, щоб і нас очистив з того, що нам заважає приносити рясні плоди християнського життя. Визнаймо себе перед Ним грішниками…
АНТИФОН НА ВХІД
Співайте Господу нову пісню, * бо Він учинив чуда; * перед очима в народів явив Він свою справедливість. * Алілуя.

Мовиться “Слава во вишніх”.

КОЛЕКТА
Всемогутній, вічний Боже, постійно зміцнюй в нас силу пасхального та їнства, † щоб ті, яких Ти у святому Хрещенні благоволив відновити, * під Твоєю опікою та з Твоєю допомогою принесли щедрий плід * і осягнули радість вічного життя. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, † котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, * Бог, навіки вічні.

ПЕРШЕ ЧИТАННЯ
Діян 9, 26-31
Читання з Діянь Апостолів.
Тими днями, прийшовши в Єрусалим, Савло намагався приєднатися до учнів, та всі боялися його, не вірячи, що він є учнем. А Варнава, взявши його, привів до апостолів і розповів їм, як Павло в дорозі побачив Господа, і що Господь говорив до нього, та як у Дамаску він відважно промовляв в Ім’я Ісуса. І він був з ними, входячи й виходячи з Єрусалима, сміливо проповідуючи в Ім’я Господа. Говорив й диспутував також з елліністами, а вони шукали його, щоб убити. Довідавшись про це, брати повели його до Кесарії, а звідти відіслали до Тарса. Отже, Церква по всій Юдеї, Галілеї та Самарії мала мир; вона споруджалася і ходила в Господньому остраху, та втіхою Святого Духа зростала. Слово Боже.

РЕСПОНСОРІЙНИЙ ПСАЛОМ
Пс 22, 26б-27. 28 і 30. 31-32
Ти – моя слава у святих зібранні.
Обіти мої я виконаю перед тими, хто Його боїться. *
Будуть їсти і наситяться убогі;
будуть хвалити Господа ті, хто Його шукає: *
«Ваші серця житимуть навіки».
Усі кінці землі згадають і до Господа вернуться; *
всі сімейства народів поклоняться перед Тобою.
Йому одному поклоняться всі, †
хто на землі у сні спочиває; *
перед Ним припадуть усі, які сходять у землю.
А моя душа живе для Нього. †
І мої нащадки будуть Йому служити. *
Вони розповідатимуть про Господа †
прийдешньому поколінню,
вони прийдуть і звіщатимуть про Його праведність †
народові, що народитись має: *
«Це вчинив Всевишній!»

ДРУГЕ ЧИТАННЯ
1 Йн 3, 18-24
Читання з Першого послання святого апостола Йоана.
Дітоньки, любімо не словом і не язиком, але ділом та істиною! З цього довідаємося, що ми від істини, і заспокоїмо перед Ним наше серце, бо коли звинувачує наше серце, то Бог більший від нашого серця і знає все. Улюблені, коли наше серце не звинувачує нас, то маємо сміливість перед Богом, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, оскільки зберігаємо Його заповіді й робимо те, що Йому до вподоби. І це Його заповідь, щоб ми повірили в Ім’я Його Сина Ісуса Христа, і любили одне одного, згідно із заповіддю, яку Він нам дав. А хто зберігає Його заповіді, той у Ньому перебуває, а Він – у ньому, а що Він у нас перебуває, дізнаємося по Духу, якого Він нам дав. Слово Боже.

СПІВ ПЕРЕД ЄВАНГЕЛІЄМ
Йн 15, 4а. 5б
Алілуя, алілуя, алілуя.
Перебувайте в Мені, а Я – у вас.
Хто перебуває в Мені, а Я в ньому,
той плід рясний приносить.

ЄВАНГЕЛІЄ
Йн 15, 1-8
† Читання святого Євангелія від Йоана.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Я є правдива виноградна лоза, а Мій Отець – виноградар. Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає; а всяку, яка родить плід, очищає, щоб більший плід приносила. Ви вже чисті через слово, яке Я вам сказав. Перебувайте в Мені, і Я – у вас. Як галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде перебувати у лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені. Я – лоза, ви – галузки. Хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете робити нічого. Якщо хтось в Мені не перебуває, – він відкинутий геть, мов та гілка, і всох; їх збирають і кидають у вогонь, і вони згорають. Якщо ж будете перебувати в Мені, і Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть – і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багато плоду і стали Моїми учнями». Слово Господнє.

Мовиться “Вірую”

МОЛИТВА ВІРНИХ
Смерть Христа відкупила нас, а Його воскресіння є провіщенням і нашого воскресіння; молімося до всемилостивого Господа, щоб ми своїм праведним життям удостоїлися цього великого дару:
1. Молімося за Святішого Отця, щоб він відважно нагадував про Ісуса Христа і Його заповіді тим, хто відкидає Бога.
2. Молімося за мир у світі, щоб усі люди та народи могли з радістю прославляти Господа.
3. Молімося за нашого єпископа, за наших священиків і монахів, щоб Господь укріпив їх своїми благодатями і наповнив дарами Святого Духа.
4. Молімося за дітей, які незабаром мають прийняти перше Причастя, та за їхніх батьків, щоб Господній мир і радість наповнили їхні сім’ї.
5. Молімося за наших померлих родичів та близьких, щоб Господь благоволив простити їхні земні провини і прийняв їх до свого Царства.
6. Молімося за нас самих, щоб ми ніколи не зійшли з Христової дороги і жили згідно з Його Євангелієм.

Всемогутній Боже, з Твоєї волі Ісус Христос, Твій Син, став людиною, помер на хресті й воскрес, щоб відкрити нам дорогу до Небесного Царства; вислухай наші молитви і допоможи нам вірно йти шляхом спасіння. Котрий живеш і царюєш навіки вічні.

МОЛИТВА НАД ДАРАМИ
Боже, Ти чудесним обміном дарів, що відбувається у цій жертві, робиш нас учасниками своєї єдиної і всевишньої божественної природи; † вчини, просимо, щоб ми, пізнавши Твою істину, * по- водилися достойно неї. Через Христа, Господа нашого.

Префація Великодня, № 13-17

АНТИФОН НА ПРИЧАСТЯ:

Я – виноградина правдива, ви – гілки, – говорить Господь. * Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – * той плід приносить щедро. * Алілуя.

МОЛИТВА ПІСЛЯ ПРИЧАСТЯ
Просимо, Господи: будь милостивий до свого народу, якого Ти оросив небесними тайнами; * вчини, щоб він, покинувши давні гріхи, жив новим життям. Через Христа, Господа нашого.

середа, 25 квітня 2018 р.

Автокефалія та її український випадок


Автокефалія та її український випадок

Кирило Говорун
Богослов, професор університету Лойола-Мерімаунт

https://bit.ly/2r7PJq0

Автокефалія - один з найбільш архаїчних і при цьому живучих інститутів Православної Церкви. На відміну від багатьох інших інститутів, які відмирали у продовж століть, автокефалія залишилася і наразі посідає одне з провідних місць у православному порядку денному. Проте, хоча ми й говоримо про автокефалію у різні історичні періоди, кожного разу це було своєрідне явище, подібне до своїх попередніх ітерацій лише номінально. Церква кожного разу винаходила автокефалію наново.

Ідея автокефалії виникла разом з першими християнськими громадами. Апостольські громади були фактично автокефальними, себто вони не були зобов’язані звітувати перед іншими громадами у жодних питаннях. Тобто вони могли це робити, якщо хотіли, але не були зобов’язані. Автокефалія робила всі громади рівноправними.

У процесі розбудови Церкви та її злиття із Римською імперією християнські громади, у відповідності із логікою римського врядування, поступово розшарувалися на більш і менш привілейовані. Менш привілейовані громади стали залежними від більш привілейованих і таким чином позбавилися автокефалії. Незалежність залишилася лише у окремих привілейованих громад, на котрі було покладено відповідальність регулювати певні справи інших громад – насамперед питання висвячення та суду над єпископами. Ці громади були розташовані у адміністративних центрах Римської імперії. При чому не всі привілейовані автокефальні громади залишилися такими до кінця. Спочатку автокефальними були громади в умовних райцентрах імперії (у рамках митрополичої системи, затвердженої у рішеннях Нікейського собору 325 р.). Потім – лише в обласних (дієцезальна система, яка протрималася найкоротше). І врешті-решт автокефальними залишилися лише громади, на основі яких вибудувалася система патріархатів (у добу Халкідонського собору 451 р.). Адже патріархат – це насамперед громада (патріаршого собору, наприклад), а очільник цієї громади – патріарх – додатково набуває колосальних адміністративних функцій у величезній області. Такі функції у період формування патріархатів мали лише префекти римських провінцій. Інколи патріархи навіть ставали префектами, отримуючи в одні руки повноту церковної і політичної влади (наприклад, патріарх Кір Олександрійський у VII столітті).
Так відбулася перша трансформація автокефалії – від природного стану кожної громади до елітарного явища, завдяки якому визначалося місце громади в ієрархічних структурах одержавленої церкви. Автокефалія з суто церковного явища перетворилася на церковно-політичне, і відтоді завжди таким залишалася. Її правила визначалися політичною логікою і регулювалися законами імперії. Єдиним виключенням став випадок Кіпрської Церкви. Оскільки Кіпр адміністративно підпорядковувався Антіохії, місцева церква мала влитися в структури Антіохійського патріархату. Але вона запротестувала і спромоглася на Ефеському соборі 431 року зберегти за собою давній привілей автокефальності. Кіпрська автокефалія стала єдиним виключенням з загального правила політично мотивованих автокефалій (парадоксально, але наразі процедура обрання очільника Кіпрської Церкви найбільше нагадує політичні процедури виборів – через голосування всіх виборців на виборчих ділянках). Всі подальші автокефалії виникали як наслідок політичних, а не церковних процесів.

Буквально «автокефалія» означає, що місцева Церква є самоочільною. Іншими словами, автокефальна Церква сама обирає собі предстоятеля. У ранніх варіантах автокефалії очільник разом з іншими єпископами самоврядної Церкви висвячували та судили єпископів в своїй області. Єпископи за межами автокефальної Церкви не могли втручатися у цей процес – принаймні без згоди самої цієї Церкви. У канонічному праві така ідея автокефалії найкраще виражена у 8-му каноні Ефеського собору. Згодом ця первинна ідея автокефалії, яка обмежувалася процедурами виборів, висвячення та суду над єпископами, у тому числі першими в автокефальній Церкві, поступово поширилася на інші адміністративні питання як всередині, так і за межами помісної автокефальної Церкви. Зокрема, під впливом автокефалії змінився характер влади предстоятелів всередині автокефальних Церков. Ця влада стала більш безпосередньою та авторитарною: максимальна кількість прав і повноважень перейшло з нижчих ступенів церковної ієрархії на саму гору.

Автокефалія одночасно вплинула на моделі відносин між Церквою і державою, а також між державами. З явища внутрішньо-імперського вона перетворилася на явище, яке почало регулювати відносини Римської (Візантійської імперії) з її сусідами. Автокефалія стала інструментом дипломатії. Це сталося вже в Середні віки. Модель співвідношення автокефальної Церкви Візантії (у той час фактичним монополістом на автокефалію всередині імперії стала Константинопольська Церква) з іншими автокефальними Церквами за її межами відбивали логіку і політику міждержавних стосунків.

Внаслідок цього деякі сусіди Візантії на Балканах, приєднавшись до співтовариства православних народів, почали грати з автокефалією своїх новостворених Церков як фактором, який, як вони небезпідставно вважали, допоміг би їм забезпечити політичну самодостатність. Це має стосунок насамперед до Болгарії та Сербії. У цей час процедура отримання автокефалії передбачала для Церкви лише формальну роль, а то й навіть її виключала. Примітним є випадок Болгарської автокефалії у X столітті. Рішення про її надання виходило навіть не від Константинопольської Церкви, а від імперського Сенату. Розглядання цього рішення Сенатом було ініційоване імператором Романом Лекапеном. До нього перед тим, у свою чергу був звернувся Болгарський цар Петро. З Церквами у Болгарії та Візантії провели лише ні до чого не зобов’язуючі консультації. Коли ж Візантія посварилася з Болгарією та вступила з нею у війну, імператор Іоанн Циміскіс анулював патріарший статус Болгарської Церкви одним своїм наказом – взагалі без залучення до цього Церкви. У Середні віки, таким чином, автокефалія з церковно-політичного явища, на яке вона перетворилася у добу пізньої античності, стала явищем суто політичним.

Це стало можливим тому, що з кінця першого до середини другого тисячоліття автокефалія еволюціонувала у фактор політичної ідентичності для держав. Це була запозичена ідентичність. Її першоджерелом був Константинополь як столиця єдиної легітимної християнської імперії того часу (принаймні з точки зору православних). Болгарія, Сербія, а пізніше Московія йшли тим самим шляхом: розглядаючи автокефалію для своїх Церков як атрибут, який дозволив би їм імітувати Константинополь і Римську (Візантійську) імперію. Автокефалія перетворилася на інструмент «переносу імперії» – translatio imperii. Цей інструмент дозволяв новим політичним центрам запозичувати імперську ідентичність від Константинополя – зазвичай без згоди останнього.

Ілюстративною у цьому відношенні є автокефалія частини Київської Церкви. Вона стала можливою виключно внаслідок політичних амбіцій Московії. Московське князівство у період своєї експансії істотно не відрізнялося від попередніх прецедентів Болгарії та Сербії. Всі вони через автокефалію прагнули вступити у права спадку слабнучої Візантії.

Однак політика Москви суперечила початковому ставленню до автокефалії з боку політичного Києва декілька століть до того. Після того як великий князь Володимир охрестив Київ, Церква Києва була включена до юрисдикції Константинопольського патріархату. Князі мали або відправляти до Константинополя своїх власних кандидатів для схвалення та встановлення як митрополитів, або приймати тих, кого визначав Константинопольський патріарх. За парою винятків правителі Київської Русі намагалися не порушувати це правило. На відміну від своїх слов’янських братів на Балканах, правителі Києва не претендували на наслідування візантійським імператорам і не узурпували чужої ідентичності.

Ситуація змінилася із занепадом Києва як столиці Русі, після того як його було сплюндровано князем Андрієм Боголюбським, а потім остаточно знищено монголами у середині XIII століття. Політична та церковна спадщина Києва була розділена між двома центрами. У південно-західній частині колишньої Київської держави її наступником вважало себе Галицько-Волинське князівство, а на північному сході – Володимиро-Суздальське князівство. Перше було поглинуте у XIV столітті Великим князівством Литовським і Королівством Польщі, які 1385 року об’єдналися між собою. А Володимирсько-Суздальське князівство приблизно у той самий час було поглинуте Великим князівством Московським. Обидві держави заявляли про свої права на спадщину Києва. Вони намагалися забезпечити собі такі права, отримавши до себе Київського митрополита. Це врешті-решт призвело до «клонування» Київської митрополичої кафедри.

Одна «клонована» Київська Церква переселилася на південно-західну Русь. Її митрополити перебували у різний час у Галичі, Новогрудці, Вільно та Києві. Інший «клон» перемістився на північний схід і мав резиденцію у Володимирі-на-Клязьмі, а потім у Москві. Таке розділення Київської кафедри призвело до плутанини та зіткнень між двома частинами колись однієї Церкви, а також стало постійним головним болем для Константинополя (у якості відступу: таке враження, що ці два «клони» повернулися до сучасної Української держави). Який, з одного боку, повинен був задовольняти забаганки правителів обох держав, які щедро його спонсорували, а з другого боку, зберігати хоча б якусь видимість канонічного порядку.

Врешті-решт, один з «клонів» Київської кафедри, який, до речі, був у фаворитах у Константинополя через щедрість дарів, виявився також найбільш підступним та оголосив про автокефалію від Константинопольського престолу. Московія фактично пристала до середньовічного балканського сценарію автокефалії. Двома головними рисами цього сценарію було політичне проголошення автокефалії Церкви та запозичання імперської ідентичності – translatio imperii. Цей сценарій став привабливим для Москви ще перед унійним собором у Базелі-Феррарі-Флоренції (1431-1449), який став формальним приводом для проголошення автокефалії від Константинополя. Ще 1339 року Великого князя Московського порівнювали з імператорами Костянтином і Юстиніаном. Після унійного собору і друга – найважливіша – частина балканського сценарію, а саме translatio imperii, почала швидко набирати обертів. У 1461-1462 роках, з нагоди інтронізації в Москві новообраного митрополита Феодосія, було видано збірку трактатів. Це видання спонсорувалося московським двором, що означало, що збірка містила пропаганду цього Великого князівства. Перший трактат у збірці був про Ферраро-Флорентійський собор; другий – про богословські помилки латинян; а третій – про роль Великого князя Московського у глобальному Православ’ї того часу. Збірка була побудована довкола двох ідей, що стали центральними у подальшій ідеології translatio imperii: 1) московські князі взяли на себе функції Костянтина і 2) московське християнство якісніше за грецьке. Так виникла концепція Москви як третього Риму, яка тісно пов’язана з автокефалією Московської церкви. Всупереч широко розповсюдженій думці про новаторство цієї концепції, вона повністю відповідала парадигмі автокефалій, яка склалася на Балканах у ранні Середні віки.

Парадигма автокефалій суттєво змінилася у нову добу. В першій половині дев’ятнадцятого століття на православний світ накотилася нова хвиля автокефальних рухів. Як і у Середні віки, вона розпочалася на Балканах. Ця хвиля була спричинена виникненням нової політичної ідентичності у народів Європи – нації, яка замінила собою попередню імперську ідентичність. Ослаблена і занепадаюча Османська імперія забезпечила гумус, з якого відродилася ідея автокефалія, яка на той час фактично відмерла – принаймні на Православному Сході.

У XIX столітті почали утворюватися нові православні держави: Греція, Румунія, Сербія, Болгарія, Чорногорія. Основою їх ідентичності стала нація, а мотивом – боротьба з імперіями, які націю пригноблювали. Нові національні держави змінили й логіку автокефалії – принаймні для тих Церков, що вийшли з імперій. Якщо середньовічні автокефалії допомагали імперіям стверджуватися, то автокефалії нової доби ці імперії заперечували. Нова національна державність вимагала нової інтерпретації автокефалії. Також вона вимагала автокефалії – саме у такій новій інтерпретації. Ідея нації стала основною нової ідентичності православних народів на Балканах, а ідея автокефалії – основою радикальної реорганізацій Церкви у тому ж регіоні.

Автокефалія продовжувала бути атрибутом державності, але тепер її було адаптовано до національних держав. Не маючи автокефальної Церкви, нові православні держави на Балканах не вважали себе достатньо суверенними. Виборюючи собі автокефалію, вони тим самим зміцнювали свою історичну суб’єктність, незалежну від Османської та Габсбурзької імперій, а також від Константинопольського патріархату. У порівнянні з середньовіччям незмінною залишалася провідна роль держави, а змінилося лише те, що протагоністами автокефалії нині були не монархи, а національні уряди, які діяли на репрезентативних засадах від імені людей, які їх обрали. Як у Середні віки всі автокефалії були ініційовані монархами, так у новий час нові автокефалії запроваджувалися республіканськими або республікансько-монархічними урядами.

Автокефалії, що виникли в дев’ятнадцятому столітті, розвивали свої характерні риси шляхом боротьби з Османською та Австро-угорською імперіями. На початку двадцятого століття до цих імперій приєдналася Російська імперія, деякі народи якої, у тому числі український, зажадали власної автокефалії. С тих пір і до цього часу продовжується боротьба за українську автокефалію.

Автокефалія нового часу, таким чином, була винайдена наново і стала інструментом де-імперіалізації і деколонізації. В основі кожної національної автокефалії у XIX – початку ХХ століть було бажання втекти від імперії. Це були імперії як у класичному виді, так і нео-імперії на кшталт Радянського Союзу. Автокефалія Польської Церкви стала прикладом спроби втекти від такої нео-імперії. У інших випадках атеїстична Радянська нео-імперія сама використовувала автокефалію на свою користь. Прикладом цього є відновлення Грузинської або легалізація Болгарської автокефалії за Сталіна.

Автокефалія і зараз – залишається частиною нео-імперських проектів. Нео-радянська нео-імперія використовує цей чинник (усіляко блокуючи українську автокефалію) для свого збереження і розвитку. Між тим Україна через автокефалію намагається вийти з обрію імперії. По суті йдеться про дуже довгий конфлікт двох парадигм автокефалії – середньовічної і модернової. Більшість Православних Церков розв’язали цей конфлікт на свою користь ще сто років тому. В Україні він продовжується навіть у після-модернову добу.

За матеріалами: Cyril Hovorun

https://kryvenko-maranata.blogspot.com/2018/04/25-avtokefaliya-dlya-ukrayini-stane-kincem-moskovskoyi-neoimperiyi.html