вторник, 24 июня 2014 г.

Мінорний вердикт Феміди, або як касаційна інстанція вирішила спір про право власності релігійної громади львівських римо-католиків проти влади


Категорія справи: Господарські справи; Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 62/68

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,

розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради, м. Львів,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014

зі справи № 62/68

за позовом релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова (далі - Церква), м. Львів,

до Львівської обласної ради (далі - Обласна рада), м. Львів,

Львівської міської ради (далі - Міська рада),

регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області (далі - Відділення), м. Львів,

треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - Управління), м. Львів,

Львівська державна музична школа № 4 (далі - Школа), м. Львів,

про визнання права власності,

за участю представників:

Церкви - Ворушило В.А., Кави Е.С.,

Обласної ради - не з'явився,

Міської ради - Гнатковської М.І.,

Відділення - не з'явився,

Управління - не з'явився,

Школи - Тацишина І.Б., Петрика В.М.,

Генеральної прокуратури України - Краснонож О.М.,


ВСТАНОВИВ:

Церква звернулася до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) про визнання права власності на будинок № 53 (в минулому - № 49) по вулиці Личаківській у місті Львові.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статті 17 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987) мотивовано тим, що спірна будівля є частиною культової споруди та підлягає поверненню у власність Церкви.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 (суддя Любченко М.О.) в задоволенні позову відмовлено. Прийняте місцевим судом рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 7, 13 та 17 Закону № 987 мотивовано тим, що: уповноваженим державним органом рішення про передачу спірної будівлі Церкві не приймалося; зазначена будівля Церкві не передавалася; спірна будівля не є культовою спорудою (або її невід'ємною частиною) і тривалий час використовується як музична школа; рішення виконавчого комітету Міської ради від 13.04.2012 № 257 "Про оформлення права комунальної власності на будівлі майнового комплексу на вул. Личаківський, 53" недійсним не визнано; правонаступництво позивача стосовно спірної будівлі не доведено; порушення відповідачами права власності Церкви на спірну будівлю не встановлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий суддя, судді Рєпіна Л.О., Сулім В.В.) зазначене рішення місцевого суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення, яким: визнано за Церквою право власності на будинок № 53 по вул. Личаківській у місті Львові; визнано недійсним рішення Міської ради від 13.04.2012 № 257 "Про оформлення права комунальної власності на будівлі майнового комплексу на вул. Личаківський, 53"; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504, видане Школі на будівлі та споруди майнового комплексу в місті Львові по вул. Личаківська, 53; скасовано державну реєстрацію прав Школи на спірну будівлю.

Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням, зокрема, на приписи статті 17 Закону № 987 та статей 203, 215 Цивільного кодексу України мотивовано тим, що: спірна будівля є частиною майнового комплексу костелу Святого Антонія, тобто культовою спорудою; Міська рада на час прийняття згаданого рішення від 13.04.2012 № 257 була обізнана щодо наявності відповідного спору.

У касаційній скарзі Міська рада просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Школа подала відзиви на касаційну скаргу, в яких підтримала її доводи та просила задовольнити скаргу Міської ради в повному обсязі.

Церква подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Інші відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Церкви, Міської ради, Школи та Генеральної прокуратури України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 987 релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Частиною першою статтею 13 цього Закону передбачено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 987 культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи, на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, діючи з дотриманням наведених приписів норм матеріального права, встановивши те, що: спірна будівля Церкві разом з майновим комплексом костелу Святого Антонія не передавалася; рішення уповноваженого органу щодо передачі спірної будівлі, яка не є невід'ємною частиною майнового комплексу костелу Святого Антонія, у власність або користування Церкви - відсутнє; право вибору - щодо передачі культових будівель у користування або у власність релігійних організацій - належить до виключної компетенції уповноваженого державного органу; спірна будівля не є культовою спорудою і, будучи комунальною власністю територіальної громади міста Львова, належить на праві оперативного управління Львівській державній музичній школі № 4 (свідоцтво про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504); згадане рішення виконавчого комітету (який є самостійною юридичною особою і не брав участі в розгляді даної справи) Міської ради від 13.04.2012 № 257 недійсним у встановленому порядку не визнано, -

дійшов обґрунтованих висновків щодо недоведеності порушення відповідачами прав позивача, а тому й правомірно відмовив у задоволенні даного позову.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведеного стосовно стану прав позивача не врахував, з обсягом позовних вимог Церкви і належним складом відповідачів (зокрема, щодо виконавчого комітету Міської ради як самостійної юридичної особи і Школи як зареєстрованого власника спірного майна) не визначився та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду зі справи, розглянувши при цьому в порушення приписів частини третьої статті 101 ГПК України й позовні вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, - щодо визнання недійсним згаданого рішення від 13.04.2012 № 257; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504; скасування державної реєстрації прав Школи на спірну будівлю, тоді як місцевим судом у рішенні зі справи з посиланням на приписи статті 22 ГПК України безпосередньо зазначено про неприйняття до розгляду нових позовних вимог Церкви, викладених у заяві від 13.06.2013 № 46/2013 (т. 3, а.с. 131-132, 193).

З огляду на наведене оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідно до частини першої та пункту 3 частини другої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим ним фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 зі справи № 62/68 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 зі справи № 62/68 залишити в силі.

4. Стягнути з релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова на користь Львівської міської ради 1 278 (одну тисячу двісті сімдесят вісім) грн. 90 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Суддя В.Селіваненко

Суддя Б.Львов

Суддя В.Палій

Олександр Кривенко, † римо-католик, юрист, журналіст, правозахисник, блогер, м. Київ
Viber: +380632413681
skype: kryvenko_oleksandr
akryvenko64@gmail.com (основна адреса)
krivenkokorr@ukr.net (допоміжна адреса)
http://a-kryvenko.blogspot.com/
http://www.facebook.com/oleksandr.kryvenko.5 (основна сторінка)
https://www.facebook.com/oleksa.kryvenko (допоміжна сторінка)
https://twitter.com/OleksaKryvenko
https://google.com/+OleksandrKryvenko
http://druzi.org.ua/u246828
http://vk.com/id198701773

Джерело: reyestr.court.gov.ua