ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2014 року Справа № 62/68
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради, м. Львів,
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014
зі справи № 62/68
за позовом релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова (далі - Церква), м. Львів,
до Львівської обласної ради (далі - Обласна рада), м. Львів,
Львівської міської ради (далі - Міська рада),
регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області (далі - Відділення), м. Львів,
треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - Управління), м. Львів,
Львівська державна музична школа № 4 (далі - Школа), м. Львів,
про визнання права власності,
за участю представників:
Церкви - Ворушило В.А., Кави Е.С.,
Обласної ради - не з'явився,
Міської ради - Гнатковської М.І.,
Відділення - не з'явився,
Управління - не з'явився,
Школи - Тацишина І.Б., Петрика В.М.,
Генеральної прокуратури України - Краснонож О.М.,
ВСТАНОВИВ:
Церква звернулася до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) про визнання права власності на будинок № 53 (в минулому - № 49) по вулиці Личаківській у місті Львові.
Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статті 17 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987) мотивовано тим, що спірна будівля є частиною культової споруди та підлягає поверненню у власність Церкви.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 (суддя Любченко М.О.) в задоволенні позову відмовлено. Прийняте місцевим судом рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 7, 13 та 17 Закону № 987 мотивовано тим, що: уповноваженим державним органом рішення про передачу спірної будівлі Церкві не приймалося; зазначена будівля Церкві не передавалася; спірна будівля не є культовою спорудою (або її невід'ємною частиною) і тривалий час використовується як музична школа; рішення виконавчого комітету Міської ради від 13.04.2012 № 257 "Про оформлення права комунальної власності на будівлі майнового комплексу на вул. Личаківський, 53" недійсним не визнано; правонаступництво позивача стосовно спірної будівлі не доведено; порушення відповідачами права власності Церкви на спірну будівлю не встановлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий суддя, судді Рєпіна Л.О., Сулім В.В.) зазначене рішення місцевого суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення, яким: визнано за Церквою право власності на будинок № 53 по вул. Личаківській у місті Львові; визнано недійсним рішення Міської ради від 13.04.2012 № 257 "Про оформлення права комунальної власності на будівлі майнового комплексу на вул. Личаківський, 53"; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504, видане Школі на будівлі та споруди майнового комплексу в місті Львові по вул. Личаківська, 53; скасовано державну реєстрацію прав Школи на спірну будівлю.
Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням, зокрема, на приписи статті 17 Закону № 987 та статей 203, 215 Цивільного кодексу України мотивовано тим, що: спірна будівля є частиною майнового комплексу костелу Святого Антонія, тобто культовою спорудою; Міська рада на час прийняття згаданого рішення від 13.04.2012 № 257 була обізнана щодо наявності відповідного спору.
У касаційній скарзі Міська рада просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
Школа подала відзиви на касаційну скаргу, в яких підтримала її доводи та просила задовольнити скаргу Міської ради в повному обсязі.
Церква подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Інші відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Церкви, Міської ради, Школи та Генеральної прокуратури України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 987 релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Частиною першою статтею 13 цього Закону передбачено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 987 культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи, на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, діючи з дотриманням наведених приписів норм матеріального права, встановивши те, що: спірна будівля Церкві разом з майновим комплексом костелу Святого Антонія не передавалася; рішення уповноваженого органу щодо передачі спірної будівлі, яка не є невід'ємною частиною майнового комплексу костелу Святого Антонія, у власність або користування Церкви - відсутнє; право вибору - щодо передачі культових будівель у користування або у власність релігійних організацій - належить до виключної компетенції уповноваженого державного органу; спірна будівля не є культовою спорудою і, будучи комунальною власністю територіальної громади міста Львова, належить на праві оперативного управління Львівській державній музичній школі № 4 (свідоцтво про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504); згадане рішення виконавчого комітету (який є самостійною юридичною особою і не брав участі в розгляді даної справи) Міської ради від 13.04.2012 № 257 недійсним у встановленому порядку не визнано, -
дійшов обґрунтованих висновків щодо недоведеності порушення відповідачами прав позивача, а тому й правомірно відмовив у задоволенні даного позову.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведеного стосовно стану прав позивача не врахував, з обсягом позовних вимог Церкви і належним складом відповідачів (зокрема, щодо виконавчого комітету Міської ради як самостійної юридичної особи і Школи як зареєстрованого власника спірного майна) не визначився та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду зі справи, розглянувши при цьому в порушення приписів частини третьої статті 101 ГПК України й позовні вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, - щодо визнання недійсним згаданого рішення від 13.04.2012 № 257; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 20.04.2012 № ЛР 1504; скасування державної реєстрації прав Школи на спірну будівлю, тоді як місцевим судом у рішенні зі справи з посиланням на приписи статті 22 ГПК України безпосередньо зазначено про неприйняття до розгляду нових позовних вимог Церкви, викладених у заяві від 13.06.2013 № 46/2013 (т. 3, а.с. 131-132, 193).
З огляду на наведене оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідно до частини першої та пункту 3 частини другої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим ним фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 зі справи № 62/68 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 зі справи № 62/68 залишити в силі.
4. Стягнути з релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова на користь Львівської міської ради 1 278 (одну тисячу двісті сімдесят вісім) грн. 90 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя Б.Львов
Суддя В.Палій
Viber: +380632413681
skype: kryvenko_oleksandr
akryvenko64@gmail.com (основна адреса)
krivenkokorr@ukr.net (допоміжна адреса)
http://a-kryvenko.blogspot.com/
http://www.facebook.com/oleksandr.kryvenko.5 (основна сторінка)
https://www.facebook.com/oleksa.kryvenko (допоміжна сторінка)
https://twitter.com/OleksaKryvenko
https://google.com/+OleksandrKryvenko
http://druzi.org.ua/u246828
http://vk.com/id198701773
Джерело: reyestr.court.gov.ua
Постійне посилання: http://kryvenko-maranata.blogspot.com/2015/02/blog-post_9.html
Немає коментарів:
Дописати коментар