Позиція Церкви щодо гендерної рівності
Доповідь о. Ігора Бойка, ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, керівника Школи біоетики Українського католицького університету, під час круглого столу на тему гендерної рівності.
Свою доповідь на тему «Позиція Церкви щодо гендерної рівності» хочу розпочати з визначення поняття «гендерна рівність». Адже нерозуміння суспільством позиції Церкви щодо цього поняття та необґрунтовані закиди щодо такої позиції пов’язані найперше з нерозумінням термінів. Більшість українців під поняттям «гендерна рівність» розуміють рівність чоловіків і жінок, тому коли Церква піднімає голос проти «гендерної рівності», їй відразу закидають намагання зберегти та посилити патріархальний лад в Україні, дискримінувати жінок, ледь чи не сприяти насильству щодо останніх. Такі закиди мали би підстави лише тоді, якби поняття «гендерна рівність» було б справді однозначним та розумілася під ним власне і виключно рівність двох статей. Але так не є, це словосполучення по суті є настільки неоднозначне, наскільки неоднозначним є поняття «гендер».
Насправді маємо плутанину термінів «стать» та «гендер», результатом чого стають масові маніпуляції свідомістю. «Поняття “стать” і “гендер” можуть бути заплутаними, не в останню чергу тому, що навіть експерти іноді використовують їх неправильно. Стать – це біологічна концепція, а гендер – це соціальна концепція. Стать описує вроджений біологічний стан буття чоловіком або жінкою. Гендер відноситься до соціальних ролей та ідентичностей, пов’язаних з тим, щоб бути чоловіком або жінкою, і стосується відносин між чоловіками та жінками. Кожне суспільство позначене гендерними відмінностями, які значно змінюються культурою і можуть різко змінюватися з часом. Стать – це біологія. Гендер – соціологія. Стать є сталою. Гендер може змінюватися», – читаємо в Робочому документі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) 2011 року[1]. Інше авторитетне джерело – Енциклопедія Американської асоціації психологів – подає подібні розрізнення між статтю та тендером: «Відмінність між статтю та гендером відображає використання цих термінів: стать зазвичай відноситься до біологічних аспектів чоловічості чи жіночості, в той час як гендер означає психологічні, поведінкові, соціальні та культурні аспекти буття чоловіком або жінкою (тобто, маскулінність або жіночність)»[2]. Як видно із вище поданих визначень, гендер, на відміну від статі, не є ані сталим поняттям, ані основаним на якійсь об’єктивній дійсності, адже пов’язаний з індивідуальним та соціальним самосприйняттям чоловічості чи жіночості. Тому виникає закономірне питання: що саме криє під собою поняття «гендерної рівності»? Якщо це рівність чоловіків та жінок, то чому б не називати її власне рівністю за статевою ознакою? Чому обов’язково має фігурувати багатозначне і контроверсійне поняття «гендер»?
Виглядає, що так є тому, що сьогодні дехто вважає саму біологічну стать перешкодою до рівності, «сприймаючи статеву відмінність як причину суспільного приниження та порушення прав, передумовою статевого насильства в сім’ї та поза нею (з боку чоловіків стосовно жінок). Натомість слід пам’ятати, що причиною цих та інших подібних суспільних проблем є не сама статевість, а її викривлене сприйняття і розуміння»[3]. Сьогодні в Україні і світі на заміну дотеперішньому уявленню про існування людини у двох статях приходять гендерні теорії, що пропонують розглядати людське життя у десятках так званих «соціальних статей» або гендерів. «Тоді як статева ідентичність базується на біологічній психофізичній дійсності, гендерна відмовляється від бінарності (чоловік або жінка) на користь широкої та довільної гами самоідентифікації. […] Гендерна ідеологія наполягає, що людина може вільно обирати і втілювати в життя свою сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі. Таке відокремлення та протиставлення статі та гендеру є небезпечним, бо спотворює традиційні устої суспільства, основані на Божому і природному законі. […] З цієї «теорії» випливає, що кожна людина може мати гендер, визначений унікальною комбінацією характеристик, що їх особа сама собі довільно надає. Гендер нібито можна вибирати. Тому існує імовірність вибрати такий, який збігатиметься з біологічною статтю. Але можна вибрати й відмінний. Людині пропонується не обмежуватися своєю біологічною статтю чоловіка або жінки чи навіть суспільною роллю чоловіка або жінки, а натомість обирати свій гендер і гендерну роль серед множини можливостей (різні гендерні ідеологи називають від кількох до десятків таких ролей − наприклад, гетеросексуальну, гомосексуальну, транссексуальну, андрогінальну, бігендерну, агендерну тощо). Тож є визначальним не буття кимось, а діяння в ролі когось. Окрім того, гендер проголошується не статичною, а динамічною дійсністю, тобто впродовж життя його можна багаторазово змінювати», – сказано в Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології (1 грудня 2016 року).[4]
Неоднозначність поняття «гендерна рівність» було однією з причин, чому Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій виступила проти ратифікації Стамбульської конвенції, що однак зовсім не означає, що Рада Церков виступає за насильство чоловіків над жінками чи якимось чином стоїть на заваді законові протидіяти такому насильству[5]. Виступати за рівність чоловіків і жінок не є тим самим, що виступати за гендерну рівність. Це не те, що не одне й те саме, це зовсім різне. Якщо поняття рівності чоловіків і жінок побудоване на визнанні їхньої різності і взаємодоповнюваності (бо лише різне і рівне по статусу може доповнювати одне одного), то поняття гендерної рівності побудоване на ствердженні однаковості чоловіків, жінок та всіх інших так званих «статей».
У Пояснювальній доповіді Стамбульської конвенції сказано наступне: «Насильство за гендерною ознакою стосується завдання жінці будь-якої шкоди, і це служить як причиною, так і результатом нерівного співвідношення сил через сприйняття відмінностей між жінками й чоловіками, що призводить до залежного стану жінок в приватній та публічній сферах» (стаття 3)[6]. Звідси зрозуміло, що поняття «сприйняття відмінностей» забарвлене негативно. Якщо би йшлося лише про дискримінаційне сприйняття відмінностей, не було би жодних проблем, але ж для теоретиків гендеру важливо в принципі заперечити відмінності між чоловіками і жінками, між гетеросексуалами і гомосексуалами і т.д. Адже, згідно з гендерною ідеологією, «стать будь-якого індивіда не є складовим виміром особи, але лише результатом сукупності умовностей і стереотипів соціального, культурного та виховного характеру, що надають особі соціальну роль, таким чином визначаючи її розвиток як чоловічий чи жіночий»[7], а тому, на думку прихильників теорії гендеру, слід лише усунути ці стереотипи та умовності і настане всезагальна рівність. Про зовсім інакшу рівність говорять християни та представники інших монотеїстичних релігій. Для всіх, хто приймає як авторитетне слово Святого Письма, трактування чоловічості та жіночості як «сукупності умовностей і стереотипів» є неприпустиме, адже у Писанні виразно сказано про створення людини чоловіком і жінкою: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1,27). Поза тим, ствердження прихильників теорії гендеру про відсутність відмінностей між чоловіками і жінками зовсім не терпить критики з точки зору біології[8]. Те саме стосується надуманої кількості десятків «статей», які намагаються обґрунтувати біологічно, представляючи різні патології розвитку статевої системи як доказ існування більше, ніж двох статей. «Можливість виявлення цих рідкісних патологій була реінтерпретована гендерною ідеологією як доказ, що стать не є однозначно визначена: тобто існує певна гама можливостей для інакших статевих станів, нечітких або не добре розпізнаваних, які потребують вибору від індивіда, котрий повинен вирішити, до якої статі належати. Поміж всіх цих станів «чоловічість» та «жіночість» представляють лише дві граничні можливості. Отож, ці випадки більше не є вираженням якоїсь аномалії у розвитку (яка, між іншим, пов’язана із підвищеним ризиком виникнення пухлин (раку) та інших патологій), але нормальними речами»[9], – говорить італійський науковець-біолог К’яра Бенчіні. Про невідповідність гендерної теорії об’єктивним, тобто нелобійованим, науковим даним можна прочитати також у працях інших неупереджених науковців, які, окрім біології, представляють такі галузі науки як психологія та соціологія[10].
Церква жодним чином не заперечує вплив культури на суспільство і те, що подекуди цей вплив є руйнівним. Церква не заперечує існування умовностей і стереотипів у суспільстві, зумовленому тою чи іншою культурою. Вона також не заперечує той факт, що жінки і по сьогодні можуть бути дискриміновані чоловіками та зазнавати різного роду насильства з їхньої сторони. Однак проблему насильства Церква вбачає не у відмінностях між чоловіками та жінками, які слід за будь-який кошт нівелювати, що є, зрештою, неможливим, а в застосуванні сили сильнішою стороною супроти слабшої. «Хоча є незаперечним те, що культура є дуже вагомою у призначенні гендерних ролей і що жінки в минулому були, а в деяких культурах і досі є сильно дискриміновані, і їм не надають доступу до освіти, працевлаштування, а не раз і до медичних послуг, так само незаперечним є те, що неприйняття власної статі походить від труднощів в особистому розвитку, в самоідентифікації, в афективних та виховних стосунках з батьками»[11], – говорить Бенчіні. Тому слід долати дискримінаційні прояви в культурі, всіляко поборювати домашнє та соціальне насильство, протидіяти взагалі будь-яким видам фізичного та психологічного насильства, а з іншого боку, сприяти утвердженню здорової сім’ї, в якій чоловік і жінка себе б взаємодоповнювали та у любові виховували б власних дітей.
Отже, повертаємося до питання, заданого раніше: чому обов’язково слід вживати поняття «гендерна рівність», а не «статева рівність» чи «рівність за статевою ознакою»? Чи справді ми, українське суспільство, сумніваємося в тому, що статей є лише дві? Чому обов’язковим є, коли хочемо прийняти документ про ненасильство над жінками, вплутувати туди теорію гендеру, точніше ідеологію гендеру? Чому обов’язковим є руйнувати українську сім’ю, коли хочемо боротися з соціальною нерівністю? Традиційна сім’я не є еквівалентом насильства, хоча у ній може траплятися насильство. Не потрібно робити фальшивих висновків. Хоча, проблема не стільки у висновках, як у засновках. Так-от, твердження «Традиційна сім’я є місцем насильства чоловіків над жінками» є фальшивим засновком, з якого потім вибудовуються дуже логічні, але дуже фальшиві висновки. Це те саме, що у засновку сказати «Всі птахи літають» і у висновку ствердити «Пінгвін не птах».
Як, отже Церква відноситься до статевої (не гендерної!) рівності? Однозначно, позитивно. «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3, 28), – каже св. апостол Павло, показуючи тим, що перед Богом усі рівні: і чоловіки, і жінки, і юдеї, і греки, і раби, і пани. Водночас вартує сказати, що Церква не вбачає рівність чоловіків та жінок в однаковості їхніх соціальних ролей і не вважає, відповідно, що різні соціальні ролі є проявом дискримінації. Чоловік покликаний бути батьком, а жінка – матір’ю, а це різні соціальні ролі. Чоловік має більшу фізичну силу, а жінка – більшу здатність налагоджувати стосунки, і це зумовлює їхні різні вибори у професійній реалізації і т.д. Щодо Церкви як інституції, то багато хто закидає, що саме у ній починається «професійна» дискримінація, так як за винятком деяких протестантських спільнот, жінки не мають доступу до священства. Насправді ж у християнстві саме Жінка визнана найсвятішою з усіх людей і звемо Її Богородицею. Такого рівня почитання, яке має ця Жінка, не має жоден святий, ніхто з апостолів, а навіть з ангелів. Сьогодні Церква визнає, що нема богословських причин, чому жінки не могли би брати участь у священстві, але зберігається Традиція, яка для православних та католиків має чимале значення. Більшість жінок з тих, які щонеділі відвідують храми, самі визнають, що не були б готові прийняти факт жіночого священства. Ті, які натомість вимагають жіночого священства, зазвичай є формальними християнами.
Повертаючись до теми різних соціальних ролей, вартує ще раз наголосити, що Церква не вбачає в цьому дискримінації, хоча і не заперечує, що дискримінація за статевою ознакою можлива. Однак підставою для дискримінації є не соціальні ролі як такі, а надумана вищість одних соціальних ролей над іншими. З тим власне потрібно боротися. Соціальні ролі чоловіків і жінок є різні, але рівні.
Підсумовуючи, вартує сказати, що Церква виступає за рівність чоловіків і жінок, тобто за рівність за статевою ознакою, але проти гендерної рівності. Бо це не тотожні поняття. Рівність за статевою ознакою водночас передбачає рівність соціальних ролей, але в жодному разі не їх однаковість.
[1] Agricultural Development Economics Division – Food and Agriculture Organization of the United Nations. Gender differences in assets. ESA Working Paper No. 11-12 March 2011 /prepared by the SOFA Team, с. 2//
http://www.fao.org/docrep/013/am317e/am317e00.pdf (1.11.2018).
[2]
https://www.apa.org/pi/lgbt/resources/sexuality-definitions.pdf (1.11.2018).
[3] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології (1 грудня 2016 року), № 12
[4] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології (1 грудня 2016 року), № 13, 15.
[5] Див.
http://vrciro.org.ua/ua/statements/499-uccro-against-ratification-of-ist...(2.11.2018).
[6]
https://rm.coe.int/1680096e45 (2.11.2018).
[7] Chiara Bencini, «Il sesso come dato biologico e le teorie del gender» / L’ideologia delgender. Miti e realtà, Scienza & Vita Firenze, с. 1.
[8] Пор. Chiara Bencini, «Il sesso come dato biologico e le teorie del gender» / L’ideologiadel gender. Miti e realtà, Scienza & Vita Firenze, с. 5-7.
[9] Chiara Bencini, «Il sesso come dato biologico e le teorie del gender» / L’ideologia delgender. Miti e realtà, Scienza & Vita Firenze, с. 5.
[10] Див. Lawrence S. Mayer, M.B., M.S., Ph.D. and Paul R. McHugh, M.D., «Special Report: Sexuality and Gender Findings from the Biological, Psychological, and Social Sciences» / The New Atlantis. A Journal of Technology and Society, number 50 (Fall 2016).
[11] Chiara Bencini, «Il sesso come dato biologico e le teorie del gender» / L’ideologia delgender. Miti e realtà, Scienza & Vita Firenze, с. 8.
Джерело:
Школа біоетики УКУ
