«Немає сенсу боротися з гендерною ідеологією та гей-парадами», приблизно так звучить стаття на одному популярному українському сайті, присвячена Київпрайду-2016. Хоч категорично не згідний з цією тезою, мушу визнати, що християнські та інші організації програють цю війну і попри всі акції, як День сім’ї, хода на підтримку подружжя і родини, знаходяться в «мінусі» і на це є декілька об’єктивних причин:
1. Замість боротися зайняли оборонну тактику.
Вже з самої назви «захист сімейних цінностей» стає зрозуміло, що християни у протистоянні з гендером зайняли оборонну тактику. Вона безперечно успішна, якщо йдеться про збереження статусу «кво», але у довгостроковій перспективі це лише стримує гендерну ідеологію, а не вирішує проблему. Сьогодні більшість населення України негативно реагує на пропагування гомосексуалізму, але завтра це співвідношення під впливом ЗМІ чи лобіювання міжнародних організацій може кардинально змінитися. На жаль, повторюємо ті самі помилки, що і європейські християни. Спочатку вдавали вигляд, що проблеми гомосексуалізму у них не існує, потім намагалися захистити сімейні цінності, врешті-решт опинилися у меншості і тепер намагаються відстояти право на вираження власних релігійних і етичних переконань у постмодерному світі. Кому як не українцям відомо, що замороження проблеми – це не вихід, а лише затишшя перед наступною битвою. Тому рано чи пізно гендерні концепції за підтримки іноземних спонсорів будуть поступово ще інтенсивніше проникати у школи, дитячі садки, законодавчі установи
Тому поряд з акціями у захист родини, потрібно йти у атаку, бо як говорить давня мудрість, напад – це найкращий захист. Потрібно завдавати удару у найбільш вразливе місце гендерної ідеології. На мою думку, це твердження, що сексуальні схильності мають вроджений характер, а впровадження гендеру позитивно відіб’ється на населенні. Якщо останню тему починають брати на озброєння у вигляді публікацій про шкоду від гендерних концепцій, то про причину гомосексуальних чи інших схильностей говорять досить мало. А це є ключем до перемоги. Недарма ЛГТБ спільноти дуже агресивно реагують на будь-які дослідження, які заперечують природні причини гомосексуалізм. З тієї причини чимало коштів виділяються на пошук міфічного «гену геїв», якого ніяк не можуть знайти. Його присутність би доводила, що гомосексуалістами народжуються, а тому їх потрібно приймати такими якими є та непотрібно піддавати лікуванню. Звідси вони мали б отримати такі ж самі права і обов’язки як і у всіх інших людей включно з правом на шлюб, узаконення своїх стосунків, вільну демонстрацію своєї поведінки. У випадку якщо ж це лише наслідок неправильного виховання або власного вибору, то ніякої мови про якісь особливий статус для них мова просто йти не може. Та й термін дискримінація тут навряд чи пасує, бо вона стосується лише тих ознак, які не можна вибирати або їх було отримано у спадок (раса, національність, релігія). Звичайно чимало людей не обирали гомосексуальні тенденції, але це не дає їм право пропагувати їх у середовищі. Доречним тут стосовно ЛГТБ спільнот було б лише закидання порушення права на вираження власних поглядів або переконань. І то лише у тому випадку, якщо вони не загрожують спільному добру оточуючих. А цьому суперечать чимало наукових досліджень закордонних вчених, які вказують на негативний вплив гендерної ідеології на психічне здоров’я суспільства і особливо дітей. Звичайно, кожна людина від народження має право на повагу та гідність, але не кожний її вчинок можна назвати добрим та прикладом для наслідування. Тоді б можна було протиставити аргумент спільного блага думці більшості.
По-друге, варто показати, що чекає нас у випадку легалізації гомосексуалізму і одностатевих зв’язків: зруйнований інститут сім’ї, збільшення кількості дітей та підлітків, які мають такі ж схильності, відсутність права виражати свою критичну до ЛГТБ точку зору, обмеження свободи віросповідання, гендерна індокринація дітей у навчальних закладах, зростання злочинності на сексуальному тіл. Та найголовніше, що легалізація одного збочення і відхилення від норми запустить ланцюгову реакцію. У країнах Європи давно вже існують групи, які намагаються узаконити педофілію, зоофілію, багатоженство тощо. Правда і добро з об’єктивних цінностей стануть суб’єктивними, а основним у діях людей – буде гедонізм та свобода вираження власних сексуальних бажань, навіть на шкоду інших.
2. Агресивна риторика давно використовується проти нас самих.
Слова Апостола Павла «Зло добром долайте» залишаються актуальними і у цьому випадку, хоча для багатьох не відповідати злом на зло є проявом слабкості. Оглядаючи інформацію у пресі навколо «параду рівності» у Києві чи Одесі стає зрозуміло як розглядають ЗМІ опонентів цих заходів. Вітчизняні медіа довго не барилися, щоб на фоні кривавої стрілянини в американському Орландо, провести аналогії між цими двома подіями. Хоча українських опонентів пропаганди гомосексуалізму ще не називають радикалами і терористами, втім натяки на фундаменталізм та застарілу мораль вже відчутні. А ЛГТБ –руху це і потрібно. Їм важливо зробити себе мучениками у ім’я «міфічної рівності» та демократичних ідеалів, а всіх незгідних таврувати «гомофобами» А хто буде ворогом – мусульмани з ІГІЛ чи християни, насправді зовсім не важливо. Головне, щоб були причини говорити про їхню дискримінацію. А це досить успішний психологічний хід. Спочатку стати об’єктом насмішок і знущань, згодом – жалості, щоб захищали їхні права, і врешті-решт взірець для наслідування.
Який з цього вихід? По-перше, варто провести чітку межу між гомосексуалізмом і особами, які мають цю проблему. Це допоможе з одного боку проявити християнське милосердя, а з іншого не потрапити у пастку гомоєресі, яка вважає гомосексуальні схильності цілком нормальними. Основна наша мета – довести світові, що ми не бажаємо зла гомосексуалістам, а навпаки, намагаємося показати, що обраний ними стиль життя заважає бути їм по справжньому щасливими і є причиною їхніх страждань. Наш протест не форма дискримінації осіб з гомосексуальними схильностями, а спроба вивести їх з цієї залежності. Що не боїмося називати сам гомосексуалізм моральним злом та відхиленням від норми, а гомосексуалістів такими ж жертвами гендерної ідеології.
Варто пам’ятати, що будь-які найбільш благородні та християнські заклики чи акції не будуть сприйматися без реальних дій. На Заході вже давно функціонують чимало товариств («Сourange», «Exodus» тд.), які допомагають геям подолати свої схильності та стати щасливими і повноцінними чоловіками та закласти свої родини. Які є з них в Україні? ЖОДНОЇ. Тоді як рахунок ЛГТБ організацій вже йде на десятки, а то й на сотні.
Не дивно, що позицію Церкви по наркоманії, алкоголізму, абортам суспільство більш-менш сприймає і підтримує, адже християни досить успішно проявляють соціальну активність і допомагають залежним і потребуючим повернутися до звичайного життя через спеціальні центри, програми, акції допомоги. Щодо гомосексуалізму лише чути лише одні заклики до боротьби. Якщо й існують конкретні випадки підтримки для осіб з потягом до власної статті, то це лише одинокі ініціативи окремих священиків чи спільнот Адже більшість духівників не лише не знає як допомогти, але досить упереджена до таких людей. Тому поки Церква не почне брати активну участь у реабілітації гомосексуалістів, не слід очікувати, що її позиція буде вірогідною в очах громадськості і до неї будуть дослуховуватися. Аргумент порушення моралі поки що діє, але це не на довго. Все ще відчутне негативне ставлення до одностатевих відносин у СРСР, але молодь все більш толерантніше ставить до вільних стосунків. Осудження гомосексуалізму як морального зла, тягне за собою негативне ставлення до всіх неупорядкованих сексуальних актів поза шлюбом.
3. Зрозуміти щоб допомогти.
Помилково вважається, що гомосексуалісти сприймають світ так само як звичайні люди. А їх потяг еквівалентний до потягу у гетеросексуалістів. Звідси вважають, що якщо чимало чоловіків живуть без сексуальної активності, то і геї зможуть. Або навпаки, зводимо це явище лише до прагнення сексу з представниками власної статті. І варто такому хлопцю переспати з дівчиною і проблема буде вирішена. Насправді, це далеко не відповідає реальності.
Більшість дослідників проблеми та самих геїв доводять, що гомосексуалізм – це набагато більше, ніж сексуальні бажання. Це брак відчуття або взагалі відсутність ототожнення з власною статтю. Тобто хлопець може і знати, що він чоловік, але цього не переживати. Секс з іншими чоловіками мають ніби зарадити дефекту мускуліності у ньому самому. Своєрідний психічно-емоційний канібалізм, коли секс з іншим чоловіком має на короткий час дати відчуття бути чоловіком. Щоби це зрозуміли, уявіть собі ситуацію, коли загубивши пазл, без якого картина не буде закінчена, шукаєте подібний, але жоден не підходить, бо той, втрачений був унікальним у своєму роді. Так само з геями, які шукають у інших чоловіках того, що їм бракує самим. Але ці пошуки будуть вічними, бо всі вони шукають у інших «поламану деталь», яку ніхто замінити не може. Звідси і короткочасність одностатевих відносин.
Аж ніяк не можна проводити паралель між любов’ю між чоловіком і жінкою та одностатевими стосунками. У родині чоловік дає свою любов дружині і дітям, а гомосексуаліст, перш за все, намагається заспокоїти ненаситне прагнення заповнити свою порожнечу та віднайти себе. Це є прихована форма егоїзму та нарсицизму. З одного боку відчувати себе жертвою та неповноцінним, а з іншого – використовувати інших задля сексу та заспокоєння своєї «статевої пустки».
Що за цим ховається. У певний момент процес дозрівання гомосексуаліста зупинився, а фізичний розвиток йшов своїм ходом. І в тілі дорослого чоловіка опинився підліток або дитина, яка прагне опіки та захисту. Тому геям притаманна інфантильність, гей-паради, які нагадують якісь дитячі забави, прагнення привернути на себе увагу. Цей конфлікт між тим, ким є і ким покликаний бути викликає почуття незадоволення та меншовартості у порівняно з гетеросексуальними чоловіками. Тому геї закохуються у нормальних, дозрілих представників чоловічої статті, які є об’єктом сексуальних бажань. А щодо «активних» і «пасивних», то відмінність є у етапах дозрівання. Активні геї за допомогою панування намагаються утвердити у собі чоловіка. Це явище притаманне у в’язницях, тільки там йде про утвердження не у собі, а себе як чоловіка на фоні інших. Не дивно, що геї часто переживають депресії та намагаються покінчити з життям. Внутрішній дискомфорт і глибоке ностальгія за «тим досконалим» постійно зростає і з більшою кількістю партнерів справи все погіршуються. Відбувається ерозія того залишку чоловіка, який все ще був усередині. Особливо у «пасивних». Та й активних це стосується не в меншій мірі, бо чим більше відчуваєш себе жертвою, тим сильніший гомосексуальний потяг.
Взагалі то бунт, усередині себе штовхає гомосексуалістів на ризикові вчинки, які можуть коштувати їм здоров’я або навіть життя. Відчуваючи себе неповноцінними, водночас намагаються змусити інших визнати їх нормальними та рівноцінними. Так вони гадають зникне це почуття дискомфорту. Недарма гей паради названі «парадами рівності». Радісні і усміхнені обличчя, яскраві костюми – це все психологічний хід, який має приховати трагедію їхнього життя. Аналогічно могли б вийти алкоголіки чи наркомани і продемонструвати, як їм солодко і весело живеться.
Коли ж переконати себе у своїй нормальності не виходить, ЛГТБ рух шукає все нові причини зовнішньої дискримінації. Домагаються узаконення своїх відносин, зрівняння їх з подружжям, право усиновлення дітей... Нарешті, все не допомагає, тоді звертаються до найвищої інстанції – Господа Бога. Хоча більшість гомосексуалісти взагалі невіруючі, втім вони вимагають, щоб Церква (неважливо яка) благословляла їхні зв’язки. Насправді для них немає значення сама церемонія. Важливо, що є згода і такий ритуал відбувся хоча б раз. а Це був би той факт, що тепер Бог і Церква як інституція офіційно визнала їхню поведінку цілком звичною, а їх повноцінними. І нарешті останнім кроком, яке гендеристи вже реалізовують на Заході, має бути створення бісексуального суспільства, де вже не буде повноцінних жінок і чоловіків, а будуть «емоційні інваліди» з проблемами власної тотожності. Це і та омріяна рівність, до якої прагнуть гендерні ідеологи, де не буде кращих і щасливих, а всі будуть неповноцінні та нещасні. Але ради справедливості варто визнати, що ЛГТБ рух цілеспрямовано не переслідує мету знищити інститут сім’ї і шлюбу, але своїми діями фактично це здійснює. Хоча я і зустрічав під час дослідження гендерних питань деякі публікації гей-активістів, які публічно закликали руйнувати родину як суспільне явище, але більшість не має таких цілей. Їхні дії зумовлені скоріше не ідеологічними мотивами, а власними баченням світу. Що не скажеш про ідеологів гендеру, які цілеспрямовано використовують тему гомосексуалістів, щоб реалізувати свої концепції та ідеї.
4. Ми заражені вірусом гендеру .
Критикуючи гендерну ідеологію, несвідомо ми стали носіями її постулатів. Відомий польський захисник сім’ї проф. Володимир Фіялковський зазначав, що боротьба йде на рівні розуму і слів. Тому варто звертати увагу на мову, якою розмовляємо. Недоречним наприклад є термін «гомосексуальна орієнтація», адже вона говорить про вроджений характер гомосексуалізму. Краще підходять гомосексуальні схильності, тенденції. Замінюючи стать на гендер, досягнення рівних прав жінок на гендерну боротьбу ми несвідомо дозволяємо на маніпуляції. Вже для багатьох наших співгромадян незрозуміла наша опозиція щодо гендерних ідеологій, які вони сприймають як боротьбу за більшу активність жінок у суспільстві. Навіть популярна фраза «традиційна сім’я» може вводити в оману. Адже складається враження, що існують на противагу їй сучасні "модерні" варіанти родини, а самі традиції хоча і є святими для більшості населення, втім їх можна і змінювати. Так само справа виглядає з вживанням слів "регулярні" і "нерегулярні" відносини. Набагато краще було вказати на істину, що сім’я і подружжя як нерозривний та відкритий на життя союз чоловіка і жінки. Всі інше через збіг обставин вже чи ще не є повноцінними родинами, або взагалі не мають жодного права такими називатися. Навіть якщо у одностатевих родинах і є позитивні аспекти, як вірність чи турбота про один одного, це не змінює саму негативну дефініцію явища як такого.
Одна з основних гендерної тез це те, що сексуальна сфера визначає всі напрямки особистості людини, її стиль, культуру, вподобання. Не знаю такого чоловіка, який би представляв себе розпочинаючи від власної орієнтації. Принаймні так я не роблю. А геї завжди з цього розпочинають і все у їхньому житті навколо цього крутиться. На жаль, ми цей погляд частково перейняли. Адже за гомосексуальними схильностями не бачимо конкретної людини з її бідами та переживаннями, радостями та надіями. Подумайте, якби ви почали ставитися до свого товариша, друга чи рідного, якби він визнав, що має гомосексуальний потяг? Зосереджуючись лише на їх проблемі тим самим ми штовхаємо їх у середовище гей-культури. На моє переконання, краще сприймати їхній сексуальний потяг у ієрархії цінностей звичайних людей, не стверджуючи що це норма, але й не ототожнювати гомосексуалізм з гомосексуалістом. Адже він гомосексуаліст - це несвідома жертва своєї викривленої сексуальності. Тому вслід за Папою можу сказати: «Хто я такий, щоб судити гея, який шукає Бога і має добру волю».
5. Лікуємо симптоми, а не причини.
Гомосексуалісти були завжди, але ще ніколи вони не визначали вектори розвитку суспільства. Невже тоді гомосексуалістів було менше, а тепер їх відсоток у суспільстві збільшився? Можливо й так. А причин тут декілька. По-перше, гомосексуальна поведінка раніше ніколи не була нормою і прикладом для наслідування, навіть у язичницьких культурах, де одностатеві акти були частино ритуальних дій. У Спарті, де Гомосексуалізм був досить поширений, він нівелювався суворим вихованням чоловіків-воїнів. Нині у Західній Європі на пропагандою їхнього способу життя працює потужна система маркетингу, а їх рахують майже не як еліту. У деяких ВНЗ наявність гомосексуальних схильностей є шляхом до пільгового навчання. По-друге, як не парадоксально, західна цивілізація переживає тотальна криза сексуальності. Все було зведено до примітивного задоволення власних інстинктів. Натомість справжній її сенс – це сприйняття власної статті як Божого дару та виконання тієї ролі, яку очікує від нас Господь. Це включає виконання Божого плану, розвиток тих якостей, які притаманні чоловікам чи жінкам, реалізацію себе у звичайному чи духовному батьківстві чи материнстві. Але огляньтесь навколо себе. . Як сьогодні виглядають та поводяться чоловіки та жінки? Представники сильної статті ходять по шопінгах, фарбують волосся, одягають аксесуари, беруть участь у показах моди. А головне втратили почуття відповідальності, прагнення закладати родини і взагалі поводяться як вічні підлітки. А жінки воюють у армії, відмовляться від материнства, яке для них є формою рабства, одягаються у чоловічий стиль одягу. Здається світ став з голови на ноги. Це початок створення бісексуального суспільства.
Початок цьому поклало відділення природного розуміння сексуальності від життя. Це і є головною причиною гомосексуальних схильностей та гендерних надолужень. Диференціація прокреації від статевого акту призвела до нормалізації інших (не гетеросексуальних) форм задоволення сексуальних потреб та їх вільного сексу. Спочатку чоловіки перестають поводитися як чоловіки, а потім ними взагалі не відчувають. Випадки, коли після багатьох років подружнього життя чоловік або жінка тікають з іншим чоловіком чи своєю коханкою свідчать, що ерозія своєї статті, певна тріщина у психоемоційному розвитку вже була і лише певний факт запустив реакцію. Теж саме, коли у одруженого чоловіка є бажання лише раз спробувати провести ніч з іншим чоловіком.
А все почалося це з поширенням антиконцепції, коли вільний секс та вседозволеність відібрало одну з важливих елементів мускуліності – відповідальність та бажання здобувати увагу жінки, в жінкам - материнство. Чоловіки з своєї природи є мисливцями, тому для них цікаво досягати все власними силами, проявляти ініціативу. Якщо ж жінка легко вступає у сексуальний контакт, вона не лише втрачає свою гідність у його очах, але водночас не дає чоловіку проявити свої психологічні нахили. Тому у сексуальному житті більшість чоловіків поводяться як підлітки: для них протилежна стать - це чергова забаганка, якою можна погратися і «викинути» без будь-яких зобов’язань, щоб шукати іншу. Готовність до заснування родини свідчить про завершення процесу ініціації у доросле життя та відігравати у суспільстві роль повноцінної особи чоловічої статті.
Втім більшість проблем сягають корінням у дитинстві. Руйнування інституту родини, де батьки не дають прикладу материнства і батьківства, фізична чи емоційна відсутність батька чи матері у сім’ї створює у дітей емоційний вакуум та викликає великий ризик, що у майбутньому вони будуть намагатися заповнити його у представників своєї статті. Навіть якщо з орієнтацією буде все в порядку, відсутність повноцінного виховання ніколи не минає безслідно. У майбутньому ці люди будуть відчувати себе «емоційними інвалідами», їм буде бракувати чогось важливого, що не передали їм батьки. Тому часто відсутність батька викликає ненормальну прив’язаність до матері, яку постійно тримають поряд з собою, а ті в свою чергу не здатні відпусти своїх дітей і несвідомо руйнують їхні подружжя або ускладнюють богопосвячене життя. Тому фатімська візіонерка с. Люція говорила, що вирішальна битва між Богом і диявол буде вестися саме за сім’ю.
Думаю невипадково сексуальна революція набула свого апогею саме у 60-ті роки минулого століття. Адже у той час сексуальної зрілості досягнуло покоління, які народилися під час або після ІІ Світової війни. Це діти, які виросли без батьків, або у сім’ях, які переживали повоєнний синдром. Дівчата виховувалися без чоловічої руки, тому постійно шукали любові у інших чоловіках, а це призводило до частої зміни сексуальних партнерів та розпусної поведінки. Хлопці не бачили прикладу любові між батьками, а отже у жінках бачили лише об’єкт пожадання. Або ще гірше, їхній чоловічий стержень був настільки зруйнований, що вони частково або взагалі не відчували себе чоловіками. Коли на війні загинуло чимало чоловіків, їхні обов’язки, у родині також, перейняли жінки, які надто опікувалися своїми хлопчиками. Тому одночасно з сексуальною революцією активізується і рух за права геїв. Таке майбутнє може очікувати і Україну. Тому наслідки так званої «АТО» можуть проявлятися ще дуже довго після її закінчення.
Висновок з цього простий, що кількість гомосексуалістів і емоційно несформованих осіб буде прямо пропорційно зростати з кількістю розлучень і неповних родин, а здорова і повноцінна родина зменшує шанси поширення гендерних ідеологій. Адже щоб виліпити з глини людину Господу потрібно дві руки – чоловіча і жіноча.
Замість епілогу…
Можливо багатьом здається, що Церква занадто багато говорить на тему гендерної ідеології. Але думаю все навпаки люди недооцінюють небезпеки цієї ідеології. Адже не можна бути повноцінною людиною, якщо бути не закоріненим у власній статі. Відкриття дару своєї сексуальності є необхідним для реалізації власного покликання. Адже Бог створив чоловіків і жінок різними, щоб вони доповнювали один одного і так відображали образ Бога як сопричастя осіб у любові. І диявол хоче знищити цю гармонію, щоб посіяти егоїзм і розбрат. Не дарма, минулого року на Синоді кардинал Сара порівняв образ двох бестій з Апокаліпсису до гендерної ідеології та мусульманського фундаменталізму. І якщо остання, слава Богу, нам ще мало загрожує, що перша вже стукає і хоче увійти до нашого дому. А насправді гендер, це більш небезпечний від комунізму, адже руйнує основу нашої людської гідності Божих дітей, створених чоловіком і жінкою на подобу Бога. Це є гріх проти Творця, це є гріх проти самих себе.
